Як допомогти дитині безпечно користуватись Інтернетом: ідеї для батьків
Роль родини та стосунків батьків у житті обдарованої дитини
Особливості розвитку обдарованих хлопчиків і дівчаток
Розглядаючи проблему обдарованості, неможливо не торкнутись такого аспекту, як її особливості в дітей різної статі. Хочемо ми того чи ні, але в суспільстві в різному ступені задовольняють стереотипи: існує визначений «образ чоловіка» й «образ жінки», тобто якими вони повинні бути, які риси мати і навіть які професії вибирати. Стереотипізація за статевою ознакою особливо шкідлива для обдарованих дітей, оскільки вони в більшому ступені поєднують у собі властивості, характерні як для своєї, так і для протилежної статі (психологічна андрогінія).
Часто виявляється, що творчо продуктивні чоловіки мають «жіночі» риси (наприклад, чутливість), а жінки - «чоловічі» (наприклад, незалежність). Таке сполучення, як правило, розширює діапазон загальнолюдського й розсовує рамки стереотипів.
Маргарет Мід описала так званий «подвійний ланцюг очікування», що пов'язує хлопчиків і дівчаток: хлопчиків учать домагатись успіху, а дівчаток демонструвати, що вони нічого не домагаються й зосереджені на домашніх проблемах і родині. У цьому випадку хлопчик-невдаха та щаслива дівчинка ніколи не будуть обрані представником протилежної статі.
Особливо в цьому сенсі складно обдарованим дівчаткам. Щоб розвинути свої здібності, їм потрібна активність, пристрасть до пізнання, самоствердження, готовність до успішної кар'єри, а в них культивують залежність, пасивність, уміння господарювати. Прикладом для них часто є власні матері.
Найчастіше процвітає складова жіночого страху - побоювання, що чоловіки не приймають переваги та лідерство жінки. Особливо яскраво це проявляється так: дівчинки раптом різко зупиняються у своєму прогресивному розвитку і навіть «повертаються» назад у віці 11-14 років, коли починає виявлятись інтерес до протилежної статі.
Чималий внесок у цей феномен робить залучення дівчаток (у більшому ступені, ніж хлопчиків) до ведення домашнього господарства, на що витрачається багато часу.
Серед факторів жіночого остраху процвітати Хорнер (США) також називає: невпевненість у собі, що виражається в заниженій самооцінці й рівні професійних домагань, і відсутність прикладу (дівчинка, дівчина рідко зустрічає жінку-наставницю). Слід зазначити, що особливу роль у підтримці обдарованих дівчаток відіграє батько.
Обдаровані хлопчики, які виявляють «жіночі» риси, зіштовхуються з масою труднощів і відкидаються оточуючими, у тому числі батьками. Наприклад, хлопчик, який прагне займатись у балетній школі, ризикує викликати на свою адресу обурення власного батька, який буде явно незадоволений такими устремліннями сина.
Звичайно, свідомість людей поступово просувається вперед і рамки соціальних стереотипів розширюються. Батьки та педагоги обдарованих дітей повинні утверджувати рівність психологічних можливостей дітей поряд із загальнодоступністю освіти.
Пам'ятка 1. «Що треба пам'ятати батькам дитини,
яка зростає»
1. Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає.
2. Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.
3. Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.
4. Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися.
5. Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі.
6. Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором'язливою і боязкою.
7. Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.
8. Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою у собі.
9. Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терплячою.
10. Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити.
11. Дитина, що зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі.
12. Дитина, що зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспрямованою.
13. Дитина, що зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою.
14. Дитина, що зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.
Пам'ятка 2.«Як ви виховуєте своїх дітей?»
Приблизно всі хочуть пишатися своєю дитиною. Успіхом у цьому може стати внутрішня гармонія кожного з батьків і мир між ними.
Якщо ви хочете навчити чомусь вашу дитину, навчіться спочатку самі.
Якщо ви, наприклад, не вмієте керувати власними емоціями, то вам буде важко навчити цьому дитину.
Пригадайте, якою ви були дитиною і як вас виховували ваші батьки. Якщо ви задоволені тим, як вас виховували ваші батьки, як ви ставились одне до одного, ви можете за приклад взяти ці стосунки, плануючи життя у власній сім'ї. Ви будете робити так, як ваші батьки, але при цьому у вас залишається можливість багато проблем вирішувати на власний розсуд.
Якщо вам не подобалось, як вас виховували батьки, то зробіть все, щоб такого у вашій сім'ї не повторилося. Ви вже будете знати, що не треба робити.
Але треба обдумати, що саме ви будете робити по-іншому. Тут у вас немає прикладів і ви повинні самі вирішувати. Але головне — це знати, що найважливіше в житті — інтереси дитини, любов і турбота.
Пам'ятка 3.«Сімейні заборони та секрети»
У спілкуванні між батьками і дітьми виникають теми, яких батьки бояться. В результаті цього з'являються заборони на обговорення тієї чи іншої теми. А дорослі виправдовують себе байками «захистити дітей від непотрібного, складного дорослого життя», говорячи їм: «Ти ще маленький». У дитини тоді формується відчуття, що при досягненні певного віку двері в доросле життя відкриваються автоматично і всі знання про це прийдуть самі. Існує великий розрив між тим, що повинна робити дитина, і тим, що вона вже робить. Необхідно вчити дітей знаходити зв'язки через ці розриви, знаходити можливість подолання труднощів.
Сімейні заборони поширюються і на сімейні секрети, їх сором'язливо приховують і тримають у таємниці від дітей. Секрети обумовлюються правилом, що батьки не можуть робити нічого поганого; тільки «ви, діти, завжди погано себе поводите». Завжди, як тільки ви починаєте нервувати, згадайте, що дитина погано поводиться — зупиніться і подумайте: чи не приховуєте ви від своєї дитини гріхи вашої молодості. Поведінка дитини не повторює поведінку батьків, але може бути дуже на неї схожа, необхідно, щоб батьки звільнили свої старі гріхи, не соромились їх і не ховали від дитини. Багато секретів батьків і в їх особистому житті. Батьки вважають, що їх дитина сліпа, нічого не розповідаючи їй. Необхідно тільки знайти правильний підхід — розповісти все дитині. Якщо вам важко, зверніться до психолога, педагогів, інших людей, яким ви довіряєте.
Пам'ятка 4.«Покарання. Подумай, навіщо?»
Запам'ятайте сім правил:
1. Покарання не повинно шкодити здоров'ю — ні фізичному, ні психічному (воно має бути корисним).
2. Якщо є сумніви (карати чи не карати) — не карайте (ніяких покарань «про всяк випадок»).
3. За один раз — одне покарання. Навіть якщо вчинків скоєно багато, покарання може бути суворе, але одне за все одразу. Покарання — не за рахунок любові. Ні в якому разі не забирайте подарунки на знак покарання.
4. Пам'ятайте про час давності правопорушення. Якщо ви з'ясували, що вчинок скоєно давно, краще не карайте.
5. Покараний — прощений. Сторінка перегорнулася, не згадуйте про це. Не заважайте починати життя спочатку.
6. Покарання — але без приниження. Якщо дитина відчує перевагу вашої сили над її слабкістю, і вважає, що ви несправедливі — покарання подіє у зворотньому напрямку.
7. Дитина не повинна боятися покарання.
Пам'ятка 5.«Коли не потрібно карати і сварити»
Не можна карати і сварити:
· якщо дитина хвора;
· якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;
· якщо дитина їсть;
· після сну;
· перед сном;
· під час гри;
· під час виконання завдання;
· одразу після фізичної або душевної травми (бійка, погана оцінка, падіння), необхідно перечекати, поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно втішати дитину);
· якщо дитина не справляється зі страхом, лінню, рухливістю, роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається подолати його;
· в усіх випадках, коли у дитини щось не виходить;
· якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;
· якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані.
Пам'ятка 6.«Як не потрібно хвалити»
1. Хвалити треба вміру. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.
2. Не можна хвалити за те, що досягнуте не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).
3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів — немає за що хвалити.
4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється, треба її знати.
5. Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день.